Використання комунікаційних технологій в умовах кризи підприємств

Використання комунікаційних технологій в умовах кризи підприємств / Химия и современные технологии : Метериалы ІХ Международной научно-технической конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Химия и современные технологии», 2019. – C. 76-77

В процесі своєї діяльності всі суб’єкти господарювання стикаються з періодами підйомів, стабільного розвитку і криз. Це звичайний процес економічного циклу. Ефективність управління організації оцінюється її реакцією на кожен життєвий етап існування. Одним зі складних для управління є період кризи, який вимагає особливо чіткого взаємодії всіх елементів системи організації.

Згідно статистики в Україні 30% підприємств різних галузей знаходиться в передкризовому, кризовому стані або навіть стані банкрутства. тому актуальною є проблема встановлення пріоритетів оцінювання передкризового стану і прийняття рішень для виходу з нього [1].

Криза – це переломний момент в будь-якій системі, спричинений зовнішніми або внутрішніми факторами, що вимагає нових дій для її адаптування. Криза підприємства загрожує припинення його існування. Існує два варіанти виходу з кризи: ліквідація підприємства або подолання кризових явищ [2, с. 4]. Для подолання кризи необхідно зрозуміти її причини. Причинами кризи на підприємстві можуть стати: загальний спад ринку, невірно обрана стратегія розвитку, неефективна робота менеджменту. Незалежно від цього для виведення підприємства з кризи частіше використовують універсальні інструменти: зниження витрат, стимулювання продажів, оптимізацію грошових потоків, роботу з дебіторами і реструктуризацію кредиторської заборгованості.

Деякі науковці стверджують, що більшість кризових досліджень акцентує увагу на кризі в окремій організації, а не на тому, як вона впливає на громадськість [3]. Українськи компанії теж ще рідка сприймають систему організаційної комунікації як невід’ємну частину корпоративної цінності, як своєрідний актив. Відсутність адекватного управління інформацією і комунікаціями в період кризи для організацій може ознаменуватися значними проблемами у тому числі погіршення репутації підприємства [4].

На сучасному етапу розвитку корпоративна репутація повинна  розглядається поряд з іншими нематеріальними активами. Адже репутація є одним з джерел отримання стійких довгострокових конкурентних переваг, створення додаткової вартості. Особливо проблема управління репута-ційним капіталом набуває актуальності через те, що стійкі зв’язки компанії з клієнтами та іншими контактними аудиторіями є чи не найважливішою запорукою успішного виходу з кризи. У процесі антикризового управління  необхідно враховувати причетність і потреби в інформації різних контактних груп підприємства, таких як співробітники, замовники, громадськість, дистриб’юторів, постачальників і партнерів і т.д.
Враховуючи це, можна виділити наступні основні завдання для мінімізації реалізації репутаційних ризиків підприємства під час кризи:

− визначення основні аудиторії для подання інформації;

− розроблення основних повідомлень і матеріалів для комунікацій;

− вибір каналів комунікацій;

− забезпечення точність та своєчасність надходження інформації.

Таким чином встановлення комунікацій у кризовій ситуації – дозволить координувати і контролювати всі канали комунікацій, для забезпечення подачі точної, своєчасної та послідовної інформації зацікавленим контактним групам, для одержання  мінімального негативного впливу кризи на підприємство.

1. Публикація документів Державної Служби Статистики України https://ukrstat.org/uk/operativ/menu/menu_u/fin.htm
2. Чернявський А. Д. Антикризове управління підприємством : навч. посіб. / А. Д. Чернявський. – К. : МАУП, 2006. – 256
3. Киричок А. П. Начерки з розвитку досліджень у галузі кризових комунікацій / А. П. Киричок // Технологія і техніка друкарства. − 2016. − Вип. 4. − С. 81–87. − Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Titd_2016_4_13
4. Приятельчук О. А. Основні інструменти та комунікаційні технології управління репутаційним капіталом в умовах кризи / О. А. Приятельчук, Ю. С. Ковальчук // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. − 2014. − № 3. − С. 124-133. − Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/uazt_2014_3_14