апрель 2019

Роль родини Лепких у національно-визвольному русі в україні першої половини ХХ ст.


Ковальова Наталія Анатоліівна Ковальова Н. А.
Химия и современные технологии
Abstract / Full Text

Роль родини Лепких у національно-визвольному русі в україні першої половини ХХ ст. / Химия и современные технологии : Метериалы ІХ Международной научно-технической конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Химия и современные технологии», 2019. – C. 109-110


Родина Лепких зробила значний внесок у розвиток української справи наприкінці ХІХ ст. – у першій половині ХХ ст. Найвідомішим її представником вважається письменник Богдан Лепкий, хоча більшої уваги заслуговують й інші його брати – Микола та Левко (130 років з дня народження останнього відзначали 7 грудня 2018 р.). Родинне оточення відіграло важливу роль у формуванні особистостей і розвитку життєвого шляху усіх трьох братів Лепких.

Інтерес до культурно-громадського життя прищепив батько – Сильвестр Лепкий (1845 – 1901) – священик УГКЦ, український письменник (автор популярних книг і театральних п’єс для «Просвіти», першим із галичан почав перекладати твори Шекспіра українською мовою). Інтерес до музики і пісні передала дітям мати – Домна Глібовицька, музично обдарована жінка. Після смерті свого чоловіка вона з чотирма малолітніми дітьми опинилася у великій скруті, змушена була звільнити дім для нового священика, віднайти кошти на утримання дітей.

Найстарший брат, Богдан Лепкий (1872   1941), опанував гру на скрипці, чудово співав, захоплювався живописом. У Віденському університеті вивчав мовознавство та історію літератури, а у Львівському університеті – українську історію та літературу (під керівництвом М. Грушевського). З 1895 р. працював вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бережанській гімназії (нині Тернопільська обл.). Водночас інтенсивно займався громадською працею: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки і позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка. Через кілька років переїздить до Кракова, де викладає українську мову й літературу в Ягеллонському університеті та гімназіях міста. Був заступником голови краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури і культури; один із організаторів у Кракові вечора до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених М. Шашкевичу, І. Франкові, М. Лисенку, В. Стефаникові та іншим видатним українцям; співпрацював з товариством «Рідна Школа» щодо видання дитячої літератури, підручників та читанок. Майже десять років (1915 – 1925 рр.) Богдан провів у Німеччині. У якості мобілізованого до австрійського війська займався культурно-просвітньою роботою серед українців-військовополонених царської армії у таборах Німеччини (викладав історію української літератури та культури), дбав про від’їзд військовополонених додому, допомагав емігрантам – учасникам Української революції. Після повернення в 1925 р. до Кракова знову викладав у Ягеллонському університеті, займався літературною творчістю (вважається, що його літературна спадщина поступалася лише творчості І. Франка), просвітянською роботою. У 1938 р. був обраний сенатором польського сейму, де представляв українців Галичини. З початком Другої світової війни німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, Б. Лепкий залишився без роботи і професорської пенсії. Заради прожиття він змушений був дописувати до українських журналів й робити переклади.

Другий брат, Микола Лепкий (1878 – 1945), своє життя пов’язав із Станіславом (Станиславів – сучасний Івано-Франківськ). Він вивчав право в Ягеллонському університеті у Кракові, філософію – у Львівському університеті. З 1906 р. викладав українську мову та літературу в гімназії у м. Бережани, у 1907 – 1939 рр. – у 2-й польській гімназії у м. Станіслав. М. Лепкий сприяв діяльності товариства «Просвіта», музичного товариства «Боян», розвитку мережі аматорських театрів і хорів, очолював місцеві осередки «Учительської громади», неодноразово виступав із лекціями. У 1944 р. емігрував на Захід, деякий час мешкав у таборі для біженців Штрассгоф (Австрія). Саме він допомагав молодшому братові, Левку Лепкому, організовувати концерти стрілецької пісні Українських Січових Стрільців (УСС).

Левко Лепкий (1888 – 1971) відомий як письменник, видавець, редактор, композитор, художник. У складі УСС Левко пройшов Першу світову війну й боровся за українську державність у війську ЗУНР. На війні розкрився його поетичний і пісенний талант – пісня «Журавлі» («Чуєш, брате мій»), написана на вірш його брата Богдана, стала піснею-реквіємом, символом української ідеї. За участі Л. Лепкого було розроблено модель головного убору (шапку-мазепинку), який використовували українські військові різних формувань протягом тривалого часу: УСС, УГА, УПА, а з 2015 р. – Збройні сили України. Разом із Богданом вони були співзасновниками Товариства для збереження стрілецьких могил, яке діяло до 1939 р. й дбало як про матеріальний стан військових поховань, так і про збереження в суспільній свідомості українства Польщі пам’яті про роль стрілецтва в Українській революції. Фактично «родинною» справою Лепких стало заснування й діяльність українського мінерального курорту «Черче» (нині Рогатинського району Івано-Франківської області) у 1929 – 1939 рр.

Діяльність братів Лепких пов’язана із різними аспектами культурного й громадського життя українців західноукраїнських земель та діаспори ХХ ст. Подвижницька діяльність, взаємодопомога й підтримка ініціатив один одного роблять приклад родини Лепких актуальним для всієї України. Їхній творчий і життєвий шлях потребує дослідження та популяризації в умовах сьогодення.